Незважаючи на те, що Рада Міністрів Євросоюзу визнала Україну країною з ринковою економікою, приватний інвестор не поспішає реагувати на цю новину. Урок, який Україна отримала в процесі приватизації об’єктів соціалістичної власності, полягає в наступному: забезпечити максимальний захист прав власності може тільки акціонерне товариство, як вища форма приватного капіталу.

Саме тому процес приватизації радянських засобів виробництва, прийшов до акціонерної формі власності, яку ми і повинні розглядати як вищу форму існування приватного капіталу.

Аналізуючи стан ринкової економіки України виникає серйозне питання – що залишилося Україні на світовому ринку, в світовому розподілі праці? Відповідь очевидна. Це екологічно небезпечне і енергоємне виробництво, сировинний придаток інших індустріальних держав, дешева робоча сила.

Складається враження, що ця ситуація безвихідна.

Але навіть при цьому, за даними опитування, проведеного в Україні в 2018 році, 64% керівників українських компаній планують вихід на іноземні ринки протягом майбутніх трьох років.

Такий вихід можливо планувати тільки в єдиному можливому випадку, якщо зробити кілька правильних (законних) та послідовних кроків в бік поліпшення корпоративного стану фінансів, а саме:

– зосередження 95% акцій і більше у одного власника або групи власників;

– збільшення статутного капіталу (до величини вартості бізнесу в ринку) за рахунок додаткового капіталу в частині емісійного доходу, шляхом підвищення номінальної вартості акцій;

– здійснення примусового викупу акцій у міноритарних акціонерів, НЕ порушуючи права міноритарних акціонерів, в рамках процедури squeeze-out;

В результаті повного здійснення вище викладеного плану заходів досягається наступний результат:

– повна компенсація боргів статутного капіталу;;

– наявність у складі акціонерів підприємства власників -однодумців-

– презентабельна фінансова звітність підприємства в частині власного капіталу підприємства і кредиторської заборгованості.